Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення)

третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня.

З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа.

Ми вас сьогодні від душі

З святим Водохрещем вітаємо!

Даруємо свої вірші!

Злагоди й добра бажаємо!

Достатку й миру вам у дім!

Спокою в душу та наснаги!

Кохання зичимо усім,

Віри, надії та відваги!

Хай чується веселий сміх,

І пісня лине в вашій хаті!

Хай геть тікають горе й гріх!

 

Ще зичимо – будьте багаті!

Василь Скуратівський

19 січня - Водохреща, Водощі, Йордана

(з книги "Місяцелік")

Це третє найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста («йордана»), ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину з холостих набоїв. Віддавна в народі посвячену на Водохреща воду вважали своєрідною панацеєю од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо. І ось загадка: водохрещенська джерелиця може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста. До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизну, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ, протягом усіх свят, жінки не ходили по воду; це мали робити лише чоловіки. Увечері господар, взявши спеціально випечений хрестикоподібний хліб («пиріг», на Закарпатті — «крачун», хлібець»), йшов до хліва й імітував такий діалог:
— Хто йде?
— Бог!
— Що несе?
— Пирог!
Потім заходив у стайню, благословляв тварин і, розламавши хліб на шматочки, роздавав їм. Наступного ж дня господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб «об’їздити» — привчити до майбутньої праці. Їздили переважно верхи на конях доти, доки тварина не спотіє, а тоді освячували її водою. Подібний обряд — запрягання в сани молодих лошат і волів, так зване «гуртове об’їждження»— влаштовували і на Новий рік. Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози. Тому казали: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі». Яскраві хрещенські морози городять білі ярки.

Телефон: ( 0251)  5-33-56

Адреса :  63640

           с. Семенівка

вул. Центральна, буд. 32

Шевченківського району

          Харківської області

 

e-mail:  lengrin@ukr.net

Сайт: http://guravlik2006.jimdo.com